Лито́вська земля́ ( «Литва старовинна»; ) — область у межах Великого князівства Литовського, населення якої говорило литвинською мовою.Stone. Polish-Lithuanian state, 1386—1795. p.4 Первинне значення цього поняття тотожне Литовській землі — території, навколо якої розвинулося Велике князівство Литовське.Гаучас П. К вопросу о восточных и южных границах литовской этнической территории в средневековье // Балто-славянские исследования. 1986. М., 1988. С. 195, 196.Safarewicz J. Studia językoznawcze. Warszawa, 1967. S. 257—259

Цей термін латинською мовою широко використовувався в середні віки і його можна знайти на численних історичних картах аж до Першої світової війни.Королівство Польське та Велике князівство Литовське. Найточніше зображення Мапа Речі Посполитої Маттеуса Зойттера. (поч. XVIII ст.)

Литва як земля в сучасній литовській історіографії називається Велика Литва (), особливо в контексті протиставлення до Малої Литви.

Еволюція терміна

Перед виникненням Великого князівства Литовського Уперше форма «Литва» згадується у Кведлінбурзькій хроніці під 1009 роком у зв'язку з убивством литовськими язичниками Бруно Кверфуртського. Первісно Литва знаходилася неподалік давнього міста Упите.

Велике князівство Литовське

В Іпатіївському літописі під 1238 роком згадується «Литва Минъдога». З подальшим розширенням володінь Міндовга, Войшелка та їхніх наступників — Великих Князів Литовських, поняття «Литва» охопило всю Аукштайтію, за якою це значення міцно закріпилося. Іноді в Литовську землю включають і землі по Німану. У XIV—XVI ст. сучасники відносили до цього регіону території на захід від Західної Березини і на схід від річки Нявежис.

Різні вчені часто використовують термін «власне Литва» на позначення земель, населених етнічними литовцями, на противагу землям Великого князівства Литовського, населеним русинами (предками сучасних білорусів і українців), росіянами, поляками, литовськими євреями або багатьма іншими національностями. Вже за часів Великого князівства, власне Литва стала терміном на позначення землі, де живуть литовці. В адміністративному відношенні вона складалася з Віленського і Троцького воєводства. Viduramžių Lietuva Viduramžių Lietuvos provincijos . Процитовано 2007.04.11 Такий поділ існував навіть після того, як Річ Посполита зазнала поділів.Автентичні карти із зазначенням поняття Lithuania Propria: Таким чином, Велике князівство Литовське розділилося на такі історичні області: Жемайтія, власне Литва і Біла Русь.Автентична карта із зазначенням власне Литви та прилеглої Білої (або Литовської) Русі:

Чіткому визначенню піддається тільки північний кордон старовинної Литви. Нинішній кордон між Литвою та Латвією є найстарішим державним кордоном в Європі, який не змінився з часу битви при Сауле у 1236 році і подальшого злиття Ордена мечоносців і Тевтонського ордена.

Східна частина власне Литви Століттями східні і південні землі цієї території, маючи прямі контакти з Руссю і Польщею та будучи спочатку населені етнічними литовцями, повільно русинізувалися, ополячувалися і зросійщувалися, а литовськомовна територія звужувалася. Східні частини власне Литви зазнали тяжких втрат населення під час Потопу і потім протягом Великої Північної війни та наступних епідемій чуми в 1710—1711. Подальше переселення русинів і поляків на ті території прискорило цей процес. Істотний поштовх до «делитвинізації» дало включення Литви до складу Російської імперії, а особливо після того, як 1864 року книги литовською мовою було заборонено друкувати латиницею. Цей процес продовжився за польської влади, коли було закрито литовськомовні школи і бібліотеки, а потім за радянської влади, коли на цих територіях не було литовських шкіл взагалі. Нині значні «острівці» литовськомовного населення залишилися в Гродненській області (Гервяти) і Північній Польщі (Пунськ). Багато людей із цих територій, говорячи зараз білоруською, все ще називають себе литовцями.

Пізніші події Наприкінці Першої світової війни Рада Литви оголосила про відновлення незалежної Литовської держави в етнічних литовських землях.

Після переговорів Литви з більшовицькою Росією остання визнала більшість т. зв. Великої Литви у складі Литовської Республіки, підписавши Радянсько-литовський договір 1920 року. На деякі з цих територій також претендувала Друга Польська Республіка. Це призвело до низки військових конфліктів і в кінцевому підсумку — до польсько-литовської війни.

1943 року Антанас Сметона (на той час у вигнанні) почав роботу з вивчення «питомої Литви». Книжка присвячувалася історії литовських земель перед полонізацією, русифікацією і германізацією в надії, що це б допомогло обґрунтувати претензії на неповернені території на мирній конференції після Другої світової війни. Його робота залишилася незавершеною і тривалий час була доступна тільки у вигляді рукопису та була фактично невідома.

Нині Литовська Республіка не має ніяких територіальних претензій.

Гіпотези локалізації Польський професор Генрик Ловмянський вважав, що Литва була ядром майбутнього Троцького воєводства і розташовував її між річками Нямунас, Няріс і Мяркіс. Литовський доктор гуманітарних наук переконаний, що Литовська земля була навколо Ошмян — тодішнього етнічно литовського краю, що тепер у Білорусі. За словами білоруського історика Миколи Єрмоловича «літописна Литва» () була у верхів'ях Німана приблизно на стику сучасних Берестейської, Гродненської і Мінської областей Білорусі, але опісля її назва разом із владою великих князів литовських поширилася на інші території балтів у виключно політичному сенсі. Це ставиться під сумнів іншими вченими.Насевіч В. Л. Працэс утварэння Вялікага княства Літоўскага (13-14 стст.) // Актуальныя пытанні гісторыі Беларусі ад старажытных часоў да нашых дзён. Мн., 1992. С. 54-63. Український професор Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Руси» називав «Литвою властивою» землю Авкштота (Auxtöte) Білоруський к.і.н. В'ячеслав Носевич впевнений, що про існування культурно-політичного ядра під умовною назвою «Литовська земля» можна говорити з початку XIII ст. і що воно охоплювало території у верхній та середній течії річки Вілія (Нярис), а саме навколо Вільно, Троків, Варени, Ліди, Ошмян, Вілейки, Островця.

Див. також Серединна Литва

Примітки

Джерела

Посилання Карта етнічних груп східної частини Польщі в 1921 р. за Норманом Дейвісом, God's Playground: A History of Poland: Volume II, 1795 to the Present; Columbia University Press: 1982 Віктор Верас «Біля витоків історичної правди»