«Ко́вані слова́» — неологізми, індивідуальні новотвори, що їх штучно створювали українські письменники XIX—XX століть, переважно в тих випадках, коли доводилося описувати нові явища та поняття, для яких в українській літературній мові до того були відсутні потрібні мовні засоби.

Термін Метафору кування для витворення інноваційної лексики вживали з другої половини XIX століття, початково з осудливим відтінком. Новостворювані слова одержали назву «ковані» через те, що часто ці неологізми утворювали за неактивними чи невластивими народній мові словотвірними моделями. Вислів особливо поширився на початку 1880-х років у зв'язку з перекладацькою діяльністю Михайла Старицького. «Ковані слова» з'являлися в перекладах, в публіцистичних та наукових працях. Як зауважував Іван Франко, вони викликали критику переважно з боку тих, хто прагнули обмежити стилістичну різноманітність української мови народним просторіччям і рамками «хатнього вжитку».

Історія поняття Найпослідовнішими «ковалями» були Олена Пчілка та Михайло СтарицькийЧапленко В. Історія нової української літературної мови. — Нью-Йорк, 1970 — С. 140. Їхні далеко не завжди успішні витвори викликали різку критику Миколи Костомарова, котрий закликав не вдаватися до «насильницького кування», і започаткував фонд для видання народного словника за останні 70 років, що зрештою мав результатом видання «Словаря» Володимира Науменка. Як «убивственну», «фальшиву» схарактеризував школу Старицького Василь Горленко. Художник Порфирій Мартинович намалював і поширив карикатуру на «голову київської кузні» Старицького, де з-під молотка кувателя вилітають «ковані слова», а під малюнком підпис: «Мов Борвій по хвилях тризубцем бурхає / Отак моє слово з ковадла злітає»Чапленко В. Історія… — С. 141.

«Ковані слова» нерідко потрапляли в тогочасні словники. Уже 1861 року в журналі «Основа» Михайло Левченко в статті «Замітки про русинську термінологію» запропонував створювати наукові терміни в дусі народної мови, щоб їх міг сприймати народ. У доданому до статті словнику було наведено два десятки слів, створених самим автором: численниця («математика»), винець («алкоголь») тощо.

Гострої критики через «кування» зазнав словник Піскунова. Борис Грінченко звинуватив автора («Словниця…», 1873) в тому, що «Складається словар з випадково відкілясь насмиканих слів, з додатком сили слів роботи самого Піскунова або когось іншого, а також із невідомо нащо позичених з інших мов; джерел ніде ніяких не зазначено».Москаленко А. А. Нарис історії української лексикографії. — К., 1961. — С. 68. Хоча Грінченко зауважував, що він «більший ворог позичанню, ніж куванню»Колоїз Ж. В. Оказіоналізми… — С. 100.. В другому виданні («Словник», 1882) критичний рецензент Каленик Шейковський виявив 330 слів, що їх Піскунов нібито сфабрикував сам.Москаленко А. А. Нарис… — С. 70.

Чимало «кованих» слів подається в «Російсько-українському словнику» за ред. Агатангела КримськогоТищенко О., Поздрань Ю. Реактивована лексика «Російсько-українського словника» за ред. А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова // Рідне слово в етнокультурному вимірі. — 2016. — С. 183—199..

Негативно ставилися до явища «кування» Микола Костомаров, Іван Нечуй-Левицький, позитивно оцінювали його як засіб збагачення лексики Іван Франко, Михайло Грушевський, Агатангел Кримський.

Оказіоналізми Більшість «кованих» слів залишились авторськими засобами оновлення лексичного складу української мови. Такі неологізми, що їм притаманне забарвлення образності та індивідуальності, називають оказіоналізмами. Серед авторів, що використовували оказіоналізми у своїх творах: Омелян Партицький: обритвити («поголитися»), тлустінь («товща»), маловартниця («дрібниця»); Фортунат Піскунов: дадій («податель»), керуяцтво («уряд»), лягівниця («спальня»), набач («нагляд»), віршник («поет»), гойник («хірург»), ма́рина́ («фантазія»), шатоносець («броненосець»); Михайло Старицький: пестовливий («пестливий»), нетребство («неробство»), дочасовий («передчасний»); Євген Желехівський: базич («базікало»); Євген Тимченко: виявляч («викривач»), оглядність («відносність»), читальність («розбірливість»), літач («повітроплавець»); Віктор Дубровський: валець («вальс»), зламач («зломник»), кишенник («кишеньковий злодій»), обитація («житло»), оборотич («кант»), папірниця («портфель»), честень («пам'ятник»), писало («грифель»); Яків Щоголев: заступа («оборона»), нахабець, забавлянка, чутоба («чуття») та ін.Колоїз Ж. В. Оказіоналізми в лексикографії // Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. — 2012. — Вип. 8. — С. 100.

У літературній мові Деякі з новостворених слів, що не порушували закономірностей словотвору, згодом увійшли до словникового складу сучасної української мови. Авторами успішних неологізмів ставали Тарас Шевченко (передмова, післямова), Пантелеймон Куліш (обставина), Іван Верхратський (напрям), Михайло Старицький (нестяма, чарівливий, приємність, провинність, млявий, страдниця, противага, загарт), Олена Пчілка (переможець, мистецтво, променистий), Павло Грабовський (самопізнання), Михайло Левченко (обрій), Леся Українка (провесна, пломінь, невідборонно), Іван Франко (недвижно, невпинний, отвір, привід, припис, пречудовий, проблиск, прямовисно, свідоцтво), Іван Нечуй-Левицький (байдужість, самосвідомість, світогляд), Агатангел Кримський (зміст) та ін.

Див. також Неологізм Індивідуалізм Мовний пуризм Оказіоналізм

Примітки

Література Нечуй-Левицький І. Сьогочасна часописна мова на Україні. К., 1907. Франко І. Михайло Петрович Старицький / Франко І. Зібрання творів. — Т. 33. — К., 1982. Чапленко В. Історія нової української літературної мови. — Нью-Йорк, 1970 — С. 136—142. Ковані слова // Волков А. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — 636 с. Регушевський Є. С. «Ковані слова» / «Українська мова». Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. та ін. — К., 2000. — С. 240.

Посилання