Симо́на-Люсі-Ернестін-Марі Бертран де Бовуа́р (фр. Simone-Lucie-Ernestine-Marie Bertrand de Beauvoir (), 9 січня 1908, Париж — 14 квітня 1986) — французька письменниця, екзистенціалістка, філософиня, інтелектуалка, ідеологиня фемінізму, «мати фемінізму другої хвилі», соціальна теоретикиня та політична активістка. Авторка багатьох новел, монографій у сфері філософії та політики, соціальних нарисів, есе, щоденників, біографій та автобіографії у кількох томах.

Публіцистична робота «Друга стать» (Le deuxième sexe, 1949), присвячена проблемам прав жінок та гендерної нерівності, справила великий вплив на феміністський рух. У романах де Бовуар розвиваються екзистенціалістські ідеї, сюжетні ходи «Мандаринів» (Les Mandarins, 1954; Гонкурівська премія) описують події життя екзистенціалістського письменницького оточення.

Есеїстика де Бовуар включає роботи «Мораль двозначності» (Pour une morale de l'ambiguité, 1947), «Старість» (La Vieillesse, 1970). У автобіографічній трилогії «Сила зрілості» (La Force de l'âge, 1960) і «Сила речей» (La Force des choses, 1963) змальовується життя сподвижниці Сартра.

Юність та освіта Симона де Бовуар народилась 9 січня 1908 року у паризькій родині в 6-му окрузі. Її батько, Жорж Бертран де Бовуар — юридичний секретар, колись прагнув стати актором, а мати, Франсуаз Бовуар (до шлюбу — Брассер), була донькою багатого банкіра і ревною католичкою. Сестра Симони Елен народилася через два роки. Родина намагалася підтримувати звичний рівень життя й після того, як після Першої світової війни вони втратили більшу частину свого капіталу, і Франсуаз наполягала, щоб дочки були відправлені до престижної монастирської школи. Симона дитиною була глибоко релігійною, а в один момент навіть мала намір стати черницею. Вона втратила віру в ранньому підлітковому віці й залишилася атеїсткою до кінця життя.

Де Бовуар була інтелектуально ранньою дитиною, що було викликано заохоченням батька; він постійно хвалився: «Симона думає, як чоловік!». Через деякі напружені обставини її сім'ї, де Бовуар більше не могла покладатися на свій посаг, і, як і інші дівчата середнього класу її віку, мала ризик не вступити в шлюб. Де Бовуар скористалася цією можливістю, щоб зробити те, що вона завжди хотіла зробити, та заробляти собі на життя.

Після здачі бакалаврських іспитів з математики і філософії в 1925 році вона вивчала математику в Інституті католики в Парижі та мови й літературу в Інституті Сент-Марі. Потім вона вивчала філософію в Сорбонні і після закінчення в 1928 році написала дипломну роботу (приблизно еквівалентна магістерській роботі) про Лейбніца для Леона Бруншвіча (тема: фр. «Le concept chez Leibniz», укр. «Концепція в Лейбніца»). Де Бовуар була лише дев'ятою жінкою, яка отримала в той час диплом Сорбонни, через те, що француженкам лише нещодавно було дозволено здобувати вищу освіту.

Де Бовуар уперше працювала з Морісом Мерло-Понті і Клодом Леві-Стросом, коли всі троє відбували педагогічну практику в одній середній школі. Хоча офіційно не була зарахована, де Бовуар була на курсах у Вищій нормальній школі, готуючись до агрегації з філософії, висококонкурентного післядипломного іспиту, який служить національним рейтингом для студентів. Під час навчання для агрегації вона познайомилася зі студентами Жаном-Полем Сартром, Полем Нізаном і Рене Майо (який дав їй прізвисько «Кастор», або «бобер», що прилипло до неї). Журі агрегації нагородило першим місцем Сартра замість де Бовуар, яка посіла друге місце й у віці 21 року була наймолодшою людиною, яка склала іспит.

У роботі «Мемуари добре вихованої дівчини» вона писала: «… індивідуалізм мого батька та його язичницькі етичні норми були в повному протиріччі з жорстко моральним конвенціоналізмом моєї матері. Цей дисбаланс, який зробив моє життя свого роду нескінченним диспутом, і є головною причиною, чому я стала інтелектуалкою».

Середні роки та стосунки З 1929 по 1943 рік де Бовуар викладала на рівні ліцею, поки не могла підтримувати себе виключно на гонорарах від своїх творів. Вона викладала в ліцеї Монгран (Марсель), ліцеї Жанни д'Арк (Руан) і ліцеї Мольєра (Париж) (1936—1939)Kelly Oliver (ed.), French Feminism Reader, Rowman & Littlefield Publishers, 2000, p. 1; Bulletin 2006 de l'Association amicale des anciens et anciennes élèves du lycée Molière, 2006, p. 22..

У жовтні 1929 року Жан-Поль Сартр і де Бовуар стали парою і після суперечки з батьком де Бовуар Сартр попросив її одружитися з ним для проби. Одного разу, коли вони сиділи на лавці біля Лувру, він сказав: «Давайте підпишемо дворічну угоду». Де Бовуар вирішила ніколи не одружуватись та не вести спільний побут із Сартром, з яким мала тривалі стосунки. З 1929 року де Бовуар і Сартр були партнерами протягом 51 року, до його смерті в 1980 році.

Сартр і де Бовуар завжди читали одне одного. Триває дискусія про те, наскільки вони впливали одне на одного в своїх екзистенціалістичних творах, таких як «Буття і ніщо» Сартра, де Бовуар «Гостя» і «Феноменологія і наміри». Проте нові дослідження доробку де Бовуар зосереджені на впливах, відмінних від Сартра, включаючи Гегеля та Лейбніца. Неогегелівське відродження Александра Кожева і Жана Іпполіта в 1930-х роках надихнуло ціле покоління французьких мислителів, зокрема Бовуар і Сартра, відкрити для себе «Феноменологію духу» Гегеля.

Де Бовуар вирішила ніколи не вступати в шлюб і не створювати спільного господарства, також вона ніколи не мала дітей. Це дало їй час для вдосконалення своєї освіти, активного залучення до політичних подій, письменництва, викладання, подорожей, а також для її вільного особистого життя.

Можливо, її найвідомішим коханцем був американський автор Нельсон Альгрен, якого вона зустріла в Чикаго в 1947 році і до якого писала через Атлантику, звертаючись «мій коханий чоловіче». В 1954 році де Бовуар завоювала найпрестижнішу французьку літературну премію за роман «Мандарини», в якому Альгрен є прототипом персонажа Льюїса Брогана. Альгрен затято заперечував проти розголосу їх стосунків, але де Бовуар поховали з його подарунком — срібною каблучкою. Однак вона жила з Клодом Ланцманом з 1952 по 1959 рік.

Симона де Бовуар була бісексуалкою, і її стосунки з молодими жінками були контроверсійними. Колишня студентка Б'янка Ламблен (до шлюбу Бінефельд) написала у своїй книзі «Мемуари стурбованої молодої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille dérangée), що, поки вона була студенткою в Ліцеї Мольєра, її вчителька де Бовуар в свої 30 років сексуально експлуатувала її. У 1943 році де Бовуар була відсторонена від викладацької роботи через звинувачення в тому, що в 1939 році вона спокусила 17-річну ліцеїстку Наталі Сорокіну. Батьки Сорокіної пред'явили офіційне звинувачення проти де Бовуар за розбещення неповнолітньої, і внаслідок цього у неї було відкликано ліцензію на викладання у Франції.

Незадовго до Другої світової війни пара Сартр-де Бовуар переїжджає до Парижу. У 1943 році де Бовуар вперше друкує свій роман «Гостя» (L'Invitée) у видавництві Ґаллімар. У романі описуються стосунки між Сартром, Ольгою Козакевич та нею, роман має великий успіх.

Громадська діяльність 5 квітня 1971 року у французькому журналі Le Nouvel Observateur опублікувала відкритий лист: Маніфест трьохсот сорока трьох, який підписали ще 342 жінки, з вимогою декриміналізувати аборти.

У 1977 році де Бовуар, Сартр, Ролан Барт, Мішель Фуко, Жак Дерріда і значна частина інтелігенції підписали петицію, яка прагнула скасувати вік згоди у Франції.

Значні твори

Гостя Де Бовуар опублікувала свій перший роман Гостя (L'Invitée) 1943 року. Це художня хроніка сексуальних стосунків між нею й Сартром з Ольгою та Вандою Козакевич. Ольга була однією з учениць де Бовуар у середній школі в Руані, де та викладала на початку 1930-х. Вона прив'язалася до Ольги. Сартр спробував підбити до Ольги клинці, але вона йому відмовила, тож він розпочав стосунки з її сестрою Вандою. Сартр підтримував Ванду до самої смерті. Він також підтримував Ольгу впродовж багатьох років, доки вона не зустрілася з Жаком-Лораном Бостом, коханцем де Бовуар, і не одружилася з ним.

Дія роману відбувається перед Другою світовою війною. Бовуар поєднала Ольгу та Ванду в одну персонажку. У цій художній версії де Бовуар, Сартр та молода жінка ведуть менаж-а-труа. Роман розкриває також складні стосунки між де Бовуар і Сартром та те, як на ці стосунки впинуло життя втрьох.

Після Гості де Бовуар опублікувала роман Кров інших, що досліджує природу особистої відповідальності й розповідає історію кохання двох французьких студентів, учасників Руху опоруSimone de Beauvoir .

Екзистенціалістська етика

У 1944-у де Бовуар написала перше філософське есе Пірр і Кіней (Pyrrhus et Cinéas), де висвітлюється питання екзистенціалісткої етики. Вона продовжила дослідження екзистенціалізму у другому есе Етика двозначності (1947); це, мабуть, найбільш доступний вступ до екзистенціалізму. У цьому есе де Бовуар прояснює деякі непослідовності, які багато хто, зокрема Сартр, вбачали в головних працях екзистенціалізму, таких як Буття і ніщо. В Етиці двозначності де Бовуар береться за екзистенціалістську дилему абсолютної свободи проти накладених обставинами обмеженьBergoffen, Debra, «Simone de Beauvoir», The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2010 Edition), Edward N. Zalta (ed.), URL = <http://plato.stanford.edu/archives/fall2010/entries/beauvoir/> .

Les Temps modernes

У кінці Другої світової війни де Бовуар та Сартр стали редакторами політичного журналу Les Temps modernes, заснованого Сартром разом із Морісом Мерло-Понті та іншими інтелектуалами. Де Бовуар використовувала журнал Les Temps Modernes для публікації власних творів, досліджуючи свої ідеї в малій формі, перш ніж зібрати їх в есе та книги. Вона залишалася редактором до смерті.

Друга стать

Друга стать, уперше опублікована в 1949 році французькою як Le Deuxième Sexe, перетворює екзистенціалістську мантру існування передує сутності в феміністську: «Жінкою не народжуються, нею стають» (фр.: «On ne naît pas femme, on le devient»)Beauvoir, The Second Sex, 267. Цією знаменитою фразою де Бовуар концептуалізує відмінність між біологічною статтю та соціально конструйованим ґендером і супутніми стереотипами. Де Бовуар обґрунтовує тезу, що «первинним джерелом пригноблення жінки є її історичне й соціальне конструювання як суттєво «Іншої».

Де Бовуар визначає жінку як «другу стать», тому що жінок визначають відносно чоловіків. Вона вказує, що Арістотель розмірковував, що жінки «є самицями через брак якостей», Тома Аквінський говорив про жінок як про «недосконалих чоловіків» та як про «випадкові» створіння. Де Бовуар ствержувала, що жінки здатні робити вибір на рівні з чоловіками, а тому спроможні обрати шлях підняття за межі «іманентності», з якою вони раніше примирялися, й досягти «трасцендентності», тобто положення, коли вони візьмуть у свої руки відповідальність за себе й за світ, коли вони оберуть свободу.

У розділі «Жінка: міф та реальність»Beauvoir, Simone de. «Woman: Myth and Reality».** in Jacobus, Lee A. (ed.). A World of Ideas. Bedford/St. Martins, Boston 2006. 780–95.** in Prince, Althea, and Susan Silva Wayne. Feminisms and Womanisms: A Women's Studies Reader. Women's Press, Toronto 2004 p. 59–65. де Бовуар описує, як чоловіки зробили жінку «Іншою» в суспільстві, оточивши її фальшивою аурою «таємничості». Вона наполягає, що чоловіки використовують це як виправдання тому, щоб не розуміти жінок та їхніх проблем, не допомагати їм, і що загалом таке створення стереотипів групи, що стоять вище в ієрархії, завжди застосовують щодо тих груп, що стоять нижче. Вона пише, що аналогічний гніт ієрархії завжди відбувається щодо інших категорій ідентичності, таких як раса, клас чи релігія, але, стверджує вона, ніде це не настільки правда, як щодо ґендеру, коли чоловіки формують стереотип жінки й використовують його як виправдання організації суспільства на засадах патріархату.