На захист культури (япон. 文化防衛論, Bunka Bōei-ron) — есей японського письменника Юкіо Мішіми, який було опубліковано 25 квітня 1969 року.
Юкіо Мішіма був не лише представником японської післявоєнної літератури, але й націоналістом та політичним активістом. Він заснував приватне воєнізоване формування Татенокай. Мотивований лівими студентськими заворушеннями крайньої лівої партії Дзенґакурен, стрімким економічним піднесенням Японії з одночасною вестернізацією та неприйняттям лівих політиків Тенно, Мішіма написав кілька газетних статей, починаючи з 1960 року, в яких критикував філософію нових лівих, зокрема їхню відкрито сформульовану прихильність до матеріалізму, глобалізму та комунізму, називаючи її «державоруйнівною». Натомість він пропаґував такі ідеї японського націоналізму як Кокутай та (дух Японії), а також культурні прояви Шинтоїзму які, на його думку, перебували під загрозою вестернизації.
Свої погляди Мішіма підсумував у роботі «На захист культури». У ній Мішіма обґрунтовує за допомогою низки наукових дисциплін як юриспруденція, соціологія, філософія, мистецтво та антропологія потребу реабілітації імператора як політичного символу, збереження японської культури, боротьби з комунізмом та вестернізацією, а також відродження мілітаризму. Водночас він відкидає ультранаціоналістичні та правоекстремістські течії, які надто політизують імператора як «одиницю цілісної японської культури» та недооцінюють потребу свободи слова та мистецтва.
Після своєї публікації есей викликав чималий ажіотаж та підсилив образ Мішіми як Enfant terrible у світі літератури. Своєю жорсткою критикою політичних лівих та правих Мішіма «створив власний тип націоналізму», який викликав спротив як серед лівих, так і правих Японії. Локальні газети та видавництва відмовлялись публікувати цей есей, не зважаючи на статус Мішіми як найуспішнішого японського автора усіх часів. Навіть політично праві журнали, в яких раніше працював Мішіма, зокрема Controversy Journal, припинили з ним співпрацю. Той факт, що твір вдалось врешті-решт опублікувати у виддавнитві Чуокорон (Chūōkōron), ймовірно, головним чином пов'язаний з хорошими контактами наставника Мішіми Ясунарі Кавабата з керівництвом видавництва.
Популярність праці значно зросла після невдалої спроби перевороту та подальшого ритуального самогубства Мішіми. Донині вона є предметом численних аналізів, інтерпретацій і трактатів у всьому світі, але особливо в Японії. Вона слугує найважливішою точкою відліку для пояснення радикалізації Мішіми наприкінці його життя та сумнівних обставин його самогубства.
Разом із — детальним поясненням захоплення Мішіми бодібілдингом- " Захист культури " вважається найважливішим есеїстичним твором у творчості автора. Французький переклад "Захисту культури " журнал " Еспріт " у 1973 році назвав «найважливішим зображенням японського повоєнного націоналізму».
Огляд змісту Основною темою есе, яка проходить через усі рівні та ілюструється низкою прикладів, є переривання японської тяглості (яп. 連続性, renzokusei). Мішіма починає з опису статус-кво, який характеризується занепадом цінностей, і протиставляє йому ідеалізоване минуле: Після 1945 року культура перетворилася на утилітарну концепцію (культуралізм), а після закінчення війни спостерігалося також віддалення людей і держави. Цей дуалізм є небезпечним і може призвести до дестабілізації Японії — єдиним рішенням є реабілітація імператора як аполітичної культурної концепції, що зберігає «цілісність культури». Оскільки імператор формально відокремлений від політики, він є символом і гарантом японської культури, «цінністю в собі», яка настільки вкорінена в довоєнній культурі, що може гарантувати бажану спадкоємність. Це зробило б його фігурою, яка могла б протистояти занепаду післявоєнного періоду і критикованій втраті цінностей. Однак для того, щоб запобігти подальшому віддаленню суб'єктів, необхідно боротися з вестернізацією, яка є причиною цього віддалення. Форма твору Твір поділено на вісім розділів:
Розділ перший: Культуралізм і реверсія культуралізму. Розділ другий: Національні особливості японської культури. Третій розділ: Три характеристики національної культури: У третьому розділі він абстрагується від цих характеристик, наводить приклади і «трансформує» їх у три характеристики. Четвертий розділ: Від чого потрібно захищати культуру:У четвертому розділі він розмірковує про способи захисту цих характеристик. П'ятий розділ: Відповідність між творчою діяльністю та захистом: він розвиває цю тему в наступному розділі. Шостий розділ: Чотири етапи повоєнного етнічного націоналізму: У наступному шостому розділі обговорюються політично значущі події повоєнного періоду. Розділ сьомий: Цілісність культури і тоталітаризм: У сьомому розділі він пов'язує цю тему з сучасними проблемами. Восьмий розділ: Імператор як культурний концепт: В останній частині тексту він підсумовує підняті питання і прагне розвинути лінію аргументації тексту, ототожнюючи тенно (правлячу династію) і культуру.
Мова твору Найяскравішою лінгвістичною особливістю « Захисту культури » є використання письмової або літературної мови. Як синтаксично, так і з точки зору вибору слів, текст відрізняється не лише від розмовної японської, але й від звичних, піднесених формулювань. Есе пестрить словами китайського походження (яп. 漢語, канґо), які переважно використовуються в письмовій мові. Місіма також використовує різні неологізми, запозичені із західних мов.
Ці особливості іноді створюють громіздкий досвід читання, на який Місіма, відомий своєю чіткою, образною мовою, надихався аргументами Аристотеля з його праці « Поетика», а також міркуваннями Віктора Шкловського.Yukio Mishima Nachwort zu ‚Verteidigung einer Kultur‘. In: Ketteiban, Bd. 34, 1969. Tokio: Shinchōsha, S. 428–433. Обидва дослідили, що сприйняття піддається автоматизмам. Щоб сприйняття мови не стало автоматичним і самоочевидним, необхідно усунути її звичність. Цей опір («мова конструкції») провокує усталене сприйняття читача і спонукає його до переоцінки, до «нового погляду».Aristoteles: Poetik. Übersetzt und herausgegeben von Manfred Fuhrmann. Stuttgart: Reclam, 1994. Kapitel 22. ISBN 978-3150078280.Wiktor Schklowski: Die Kunst als Verfahren. 1917. In: Jurij Striedter (Hrsg.): Russischer Formalismus. München: Fink. 1971, S. 5–35.
Стиль
Відмова від чітких, нормативних означень Щоб ще більше ускладнити процес читання, Мішіма використовує контрінтуїтивний підхід, не надаючи центральним поняттям ані однозначно позитивних, ані однозначно негативних конотацій. У першому розділі, наприклад, він описує, як культуралізм призводить до того, що культура стає чимось «нешкідливим, красивим, спільним благом людства, красивим фонтаном на ринку». Цей опис можна класифікувати лише на основі всебічного розуміння тексту: Метафора фонтану протиставляється метафорі джерела. У той час як джерело, що вирує і постійно оновлюється, уособлює позитивно конотовану культуру, штучний, ймовірно, західний фонтан на штучній ринковій площі, який завжди циркулює ту саму воду в заданих рамках, символізує негативно зрозумілу культурність.Renate Lachmann: Die ‚Verfremdung‘ und das ‚neue Sehen‘. In: Poetica, Bd. 3, 1970, S. 226–249.
Використання метафор для структурування Місіма організовує есе, повторно використовуючи метафори: наприклад, другий розділ завершується поверненням до метафори джерела, введеної на початку есе; цей образ, у свою чергу, пов'язаний зі згаданим раніше фонтаном. Використовуючи такі терміни, як гребля, висихання, зрошення чи затоплення, Місіма неодноразово звертається до метафори води. Троп лона як метафора походження і безперервності також проходить через есе.Rebecca Mak: Mishima Yukios "Zur Verteidigung unserer Kultur" (Bunka boeiron) – Ein japanischer Identitätskurs im internationalen Kontext. Berlin: de Gruyter, 2015. ISBN 3110368218.
Використання дихотомій Щоб проілюструвати свою точку зору і спростити складні питання, які розглядаються в тексті, Місіма використовує стилістичний прийом дихотомії добре запам'ятовуються протилежності, які проводять межі і поляризують, полегшують категоризацію і оціночні атрибуції.На приклад «дерево і камінь», «довоєнний і повоєнний період», «культура і культуралізм». Використання кліше про те, що Захід має культуру каменю, а Японія - культуру дерева, Мішіма досить провокативно описує залишки античності як кам'яні статуї, що сплять на дні Середземного моря. Широкомасштабні дихотомії спрощують складні питання і служать для утвердження японської культури на противагу західній культурі і роблять переваги минулого видимими, таким чином посилюючи основну тональність тексту.Alan Tansman: The Aesthetics of Japanese Facism. Berkeley: University of California Press, 2009. ISBN 9780520245051.
Пояснення через посилання на повсякденну політику Там, де він вважає за потрібне, Мішіма посилається на поточні політичні події, щоб пояснити складні для розуміння перекази див. наступний приклад:
Читач, який не ставить під сумнів те, що мається на увазі під буржуазною мораллю, або не розпізнає інтертекстуальне посилання на хризантему і меч (книга Рут Бенедикт), або не надає йому значення, тим не менш, знає, до чого прагне текст, завдяки конкретизуючому прикладу в другому реченні.
Насправді, багато прикладів походять з горизонту досвіду автора: Місіма писав неодрами, був учасником руху театру анґура і в одному з текстів розглядав самогубство олімпійця Кокіті Цубурая. Місіма також мав особисті стосунки з часто згадуваними дзенґакуренами, не в останню чергу під час своєї панельної дискусії в Токійському університеті 1969 року, що транслювалася на національному телебаченні.
Культура проти культуралізму У першому тематичному комплексі Мішіма протиставляє ідеалізовану, унікальну японську культуру до 1945 року і неповноцінний культуралізм після 1945 року, орієнтований виключно на споживання і матеріальні речі. Спочатку він визначає, що розуміється під японською культурою, потім - що мається на увазі під культуралізмом і його зворотним розвитком, і, нарешті, як можна захистити культуру.
На думку Мішіми, культуралізм - це «повоєнна інверсія» колись «справжньої, оригінальної» культури, якій бракує «традиційних, типово японських» компонентів.
На противагу цьому - «довоєнна культура», до якої Мішіма хотів би повернутися. На низці прикладів він абстрагує унікальність японської культури на три складові: «цілісність, суб'єктивність і рефлексивність».
Японська культура По-перше, Місіма визначає, як можна зрозуміти складну форму японської культури, тобто японськість. Захист культури розуміється як внесок у .Harumi Befu: Hegemony of Homogenity. An Anthropological Analysis of Nihonjinron. Melbourne: Trans Pacific Press, 2001. S. 103, 118. ISBN 9781876843052.
По суті, особливий характер японської культури можна розпізнати в наступних пунктах, які є основними способами, за якими її можна відрізнити від західних культур:Eiji Oguma: Der Mthos einer homogenen Nation. Die Herkunft des Selbstbildes der Japaner. Tokio: Shin-yo-sha, 1995. ISBN 9784788505285.
1. Культура як форма:
Для Мішіми культура не є чисто матеріальною чи ідеальною річчю, натомість він сприймає культуру як форму. Іншими словами, вона є прозорою, адаптивною в своїх рамках і містить не лише матеріальні речі (наприклад, твори мистецтва), а й інтелектуальну власність та дії. Хоча форма і зміст не відокремлені, як це проголошують ліві політичні маргінали, форма дає простір для маневру в рамках «японських особливостей».Наприклад, морський офіцер, що з'являється біля берегів Нової Гвінеї у вигляді пілотованої торпеди, взятий з реалій Тихоокеанської війни, але, тим не менш, є частиною японської культури, оскільки випливає з основної ідеї — «японських особливостей» — budō (яп. 武道). Отже, йдеться про «новий зміст» у «перевіреній формі».