Визвольна війна () — прийнятий у німецькій історіографії термін для назви загальнонаціонального збройного руху німців за звільнення від залежності від наполеонівської Франції. Ця війна велася німцями на історичному тлі суперництва Пруссії та Австрії за домінування у майбутній об'єднаній Німеччині. Вона є важливим епізодом загальноєвропейської війни проти Наполеона, відомої як Війна шостої коаліції .
Офіційно Визвольна війна почалася з оголошення прусським королем у 1813 році війни Франції. Найбільш радикальні верстви німецького суспільства розглядали цю війну як крок у напрямі здійснення здавна існуючого прагнення відтворення єдиної держави німецької нації. Хоча цього на початку століття зробити не вдалося, ця війна підготувала процес створення Бісмарком Німецької імперії в останній третині століття.
Персоналії Король Пруссії Фрідріх Вільгельм III (1770—1840). З дитинства скромний і сором'язливий, готовий до співчуття і на власні очі побачив виворіт війни, він був прямою протилежністю Фрідріху II Великому. Нерішучий і прихильний пацифіст, він безуспішно намагався залишатися нейтральним і уникати війни будь-якою ціною. Він навіть скасував берлінське світло в день свого весілля, оскільки гроші призначалися для допомоги бідним.
Королева Пруссії Амалія Луїза Мекленбург-Штреліцька (1776—1810). Обрана «Товстим Фрідріхом» і видана заміж за кронпринца, а потім короля Фрідріха Вільгельма III, зробила на світ десять дітей, з них двоє стали: королем Пруссії Фрідріхом Вільгельмом IV і німецьким імператором Вільгельмом I, а дочка Шарлотта І.
Її шлюб був рідкісним випадком в історії царюючих ворогів Європи, випадком шлюбу через взаємне тяжіння. На відміну від чоловіка, ця розумна, скромна і вельми приваблива жінка активно підтримувала патріотичні настрої і була прихильником укладення військового союзу з Росією. Вона була насамперед дружиною та матір'ю, але, поряд зі своїми представницькими обов'язками, брала найжвавішу участь у політичному житті.
Не було королеви в Німеччині до або після неї, яка б заслужила честь, любов і повагу, яку вона заслуговує.
Луїза надала суттєву підтримку реформаторам, оскільки розуміла, що лише радикальна реформа державного апарату може відновити статус Пруссії як шанованого сусіда.
На згадку про «Битву народів» і королеву, що передчасно померла, в день її народження 10 березня 1813 року королем був затверджений найбільш шанований орден за особисту хоробрість — «Залізний хрест». Луїза була нагороджена ним посмертно.
Імператор Всеросійський Олександр I Павлович (1777—1825). Особисто брав участь у боях проти Наполеона і виявив у своїй мужність і витримку. У 1813 — 1814 роки очолив антифранцузьку коаліцію європейських держав. Був одним із керівників Віденського конгресу 1814—1815 років та організаторів Священного союзу. До Наполеона відчував особисту ворожість через те, що той у відповідь на звинувачення від Олександра в організації вбивства герцога Енгієнського нагадав йому про замішаність у вбивстві його батька — імператора Павла I.
Ерцгерцог Карл-Людвіг Австрійський ( 1771—1847). Генералісимус Австрійський. Вже в 1801 році, будучи призначеним імператором главою військового міністерства в ролі президента гофкрігсрату і фельдмаршала почав реформувати австрійську армію, що стало очевидно необхідно після укладання невигідного миру в Люневіллі .
В 1809 році для об'єднання всієї влади в армії в одних руках він був призначений імператором Францем генералісимусом. Це дозволило йому більш глибоко та оперативно проводити військову реформу. Нову армію він почав будувати з урахуванням народного ополчення (ландвера).
Результат дався взнаки, коли в битві при Асперні австрійські війська не відступили перед військами Наполеона, що сталося вперше за всю його військову кар'єру. Карл продемонстрував свою хоробрість у цій битві, коли зі прапором у руках кинувся на французів, що йдуть у психічну атаку.
Згодом йому було у Відні поставлено пам'ятник із написом, що відбиває морально-психологічне значення битви всім противників Наполеона: «Переможцю непереможних» (Überwinder des Unüberwindlichen).
Фельдмаршал Великобританії Артур Велслі Веллінгтон (1769—1852), головнокомандувач союзними арміями в Битві при Ватерлоо, своєю перемогою закінчили як війну шостої коаліції, так і Визвольну війну в Німеччині.
Прем'єр Пруссії барон Генріх Фрідріх Карл фом унд цум Штейн (Baron Karl von und zum Stein ; 1757—1831), на посаді прем'єр-міністра проводив змішану ліберально-консервативну господарську політику. Її метою була підготовка країни для усунення наполеонівського диктату. При ньому було скасовано кріпацтво. Його діяльність зрештою стала небезпечною для Наполеона, і він був відправлений у відставку
Канцлер Карл Август Фон Гарденберг (Karl August von Hardenberg ; 1750—1822) замінив Штейна, але в основному зберіг його курс: були продовжені розпочаті Штейном реформи, завдяки яким Пруссія почала перетворюватися на сучасну європейську державу.
Поет Ернст Моріц Арндт (Ernst Moriz Arndt ; 1769—1860) був відомий своїми патріотичними текстами та піснями. У 1813 році поет написав патріотичну «Німецьку пісню» (Lieder für Teutsche), якою «розбудив Німеччину». Був членом Національних зборів у Франкфурті.
Ідеали, що культивуються Арндтом, Уландом і Яном під час Визвольної війни викликали до життя специфічний студентський " Світоглядний рух " (Weltanschauliche Bewegung), що мав виражене патріотичне забарвлення. Перша студентська корпорація прихильників цього руху виникла в Єні 12 червня 1815 року. На зльоті 16 по 18 жовтня 1818 року в Єні було створено Загальне Німецьке студентське об'єднання (Allgemeine Deutsche Burschenschaft) під гаслом «Честь, Свобода, Батьківщина» (Ehre, Freiheit, Vaterland) і чорно-червоно-золотим. Бундестаг почав активно переслідувати студентські спільноти за їхнє прагнення утворити єдину державу на місці клаптевої імперії сепаратних держав. Але студентський рух пішов у підпілля. Потім у 1848—1849 роках колишні члени цих корпорацій склали більшість присутніх у церкві Павла у Франкфурті. Після 1870 років ці корпорації втратили свою революційність. Під час Веймарської республіки вони були буржуазними об'єднаннями націоналістичного штибу, а в роки Третього рейху Weltanschauliche Bewegung було залучено до пропаганди націонал-соціалістичної ідеології і стало її втіленням. Після 1945 року ці корпорації були розпущені та заборонені, а їх члени увійшли до загальнонімецьких об'єднань Німеччини та Австрії.
Стратег Герхард фон Шарнхорст ( 1755—1813) став головним реформатором німецької армії, заснував у 1810 році Військову Академію. Помер від рани, отриманої у бою.
Стратег Карл фон Клаузевіц ( 1780—1831) — друг і молодший послідовник Чарнгорста, видатний військовий теоретик і автор класичної праці «Про війну», прикрашеної легкими для запам'ятовування афоризмами типу: «Переможець — той, для кого поле бою залишається» або «Війна — продовження політики, тільки інші засоби». Генерал сформулював закони війни в чіткій і чіткій формі, ставши найавторитетнішим фахівцем у військовій науці. Він був прихильником позиції
Завдяки самовідданій праці цих людей організація прусської армії зазнала значних змін, так як стало ясно, що тільки армія, що складається з вільних людей, може захистити державу як гаранта особистої власності. Військові тепер складалися з людей, які розуміли, що несуть відповідальність за своє майно і свою свободу. Офіцерський корпус більше не формувався за класом, а складався з осіб, здатних до військової окупації.
Генерал Йорк фон Вартенбург ( 1759—1830) — командувач прусським контингентом з 20 тис. осіб у Великій Армії Наполеона; незважаючи на загрозу розстрілу за зраду, зустрівся 30 грудня 1812 року з російським генералом графом Дібічем у Тауроггена в Литві і уклав з ним на свій страх і ризик конвенцію, на підставі якої прусська армія в російській компанії стала нейтральною.
Ця подія стала поворотним пунктом в історії Європи, оскільки стала початком російсько-німецької бойової співдружності, символом якої стало слово «Таурогген», і початку німецької визвольної війни 1813—1815 років. У 1821 року генерал Йорк став фельдмаршалом.
Генерал Нейдхардт фон Гнейзенау (1760—1831) спільно з Шарнхорстом організував народну німецьку армію. Своїм геніальним маневром забезпечив перемогу у битві під Ватерлоо.
Генерал Гебхард Леберехт Блюхер (1742—1819) — «Генерал вперед», як його називали російські солдати.
Фрідріх Вільгельм Брауншвейг-Вольфенбюттельський (1771—1815), «Чорний герцог» Вельф . Позбавлений Наполеоном своїх володінь, оскільки Брауншвейг було передано брату Наполеона Жерому, за свої гроші сформував загін і вступив у війну.
Майор Фердинанд фон Шиль (Ferdinand von Schill; 1773—1809) першим у Пруссії почав у 1809 році озброєну боротьбу з французами і загинув у Штральзунді. Одинадцятьох офіцерів його загону, що потрапили в полон, було розстріляно.
Барон Адольф Лютцов (1782—1834) вже в 1809 році разом із Шилем брав участь у його зухвалих рейдах кінноти. У лютому 1813 року він організував у Бреслау фрайкор, кінноти якого називали себе «Зграя помсти» (Schaar der Rache) або «Чорна зграя» (Schwarze Schar). В історію ця військова освіта увійшла також під назвою «Єгеря Лютцова» (Lützower Jäger), що складається переважно зі студентів. Чисельність корпусу досягала 3500 шабель. 17 червня 1813 року в бою під Кітценом за значної чисельної переваги французів корпус зазнав величезних втрат. У 1815 році корпус був перетворений на 25-й піхотний загін і на 6-й загін улан. Форма корпусу мала забарвлення, яке було прийнято пізніше для чорно-червоно-золотого національного прапора, а сам корпус став символом Визвольної війни .
Андреас Гофер ( 1767—1810), керівник антифранцузького руху в Тіролі .
Протягом 1809 року йому вдалося чотири рази відобразити війська Наполеона та його союзників: 25 та 29 травня, 13 серпня та 1 листопада. При цьому двічі він зміг узагалі вигнати їх із Бергізеля у Тіроле. Але четверта битва закінчилася поразкою багато в чому завдяки відсутності підтримки з боку імператора. Хофер потрапив у полон і на пропозицію перейти на бік ворога на дуже вигідних умовах відповів категоричною відмовою. Був розстріляний у Мантуї, причому сам подавав команди солдатам . Його тіло перевезено до Інсбрука і поховано в Хофкірху, де знаходиться кенотаф кайзера Максиміліана I.
Галерея: видатні особи
Хронологія Під час війни з Францією Австрія та Пруссія більше цікавилися проблемами поділу Польщі, ніж перемогою над Наполеоном, що став імператором 22 березня 1804 року. У результаті квітні 1795 року Пруссія підписала у Базелі світ, яким Франція зобов'язалася вважати Північну Німеччину нейтральною зоною.
11 квітня 1805 року Росія, після укладання союзу з Англією, оголосила Франції війну. Пруссія залишалася нейтральною, хоча Наполеон, дотримуючись свого правила «Сила йде попереду права», не раз порушував умови договору.
У жовтні 1805 року імператору Олександру I було надано урочистий прийом у Берліні і на його честь названо одну з площ міста. Луїза присутня при історичній зустрічі 4 листопада того ж року короля Пруссії з імператором Олександром, які присягаються у дружбі та співпраці у боротьбі з Наполеоном над труною Фрідріха Великого у склепі Гарнізонної кірхи у Потсдамі .
2 грудня 1805 року в битві під Аустерліцем, в якій Олександр здивував усіх своєю холоднокровністю та сміливістю, Наполеон здобув перемогу над перевершуючими його армію за чисельністю російськими та австрійськими військами. У Пресбурзі було підписано принизливий для Австрії світ. Баварія та Вюртемберг стали самостійними королівствами.