Копальня Кампо-Пізано – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія, у гірничому районі Іглезіас.
Ще в 1870 році права на ділянку Кампо-Пізано отримала компанія Monteponi, яка володіла розташованою за пару кілометрів на північний захід найбільшою копальнею району Іглезіас. Втім, найбільш активна розробка родовища стала можливою після запуску в 1926 році електролітичного заводу Кампо-Пізано, що дозволило переробляти характерні для тутешнього родовища залізисті каламіни, які містили 20% – 24% цинку (у карбонатній формі – смітсоніті) та 28% – 30% заліза. Технологічний процес заводу потребував значних обсягів сульфатної кислоти, виробництво якої частково забезпечувалось видобутими на самій Кампо-Пізано піритами.
Видобуток вели підземним способом, при цьому відомо про існування шахтних стовбурів №1 та №2. Для розробки глибоких горизонтів потрібно було відкачувати значніх обсягів підземних вод (можливо відзначити, що їх природній рівень в південній частині району Іглезіас знаходився на позначці +70 метірів НРМ, але наприкінці XIX століття в межах комплексу Монтепоні спорудили дренажний тунель «Umberto I», що дозволив знизити зазначений рівень більш ніж на півсотні метрів). На Кампо-Пізано система підтримувала рівень підземних вод на позначці -83 метра НРМ, при цьому безпосередню відкачку здійснювали занурювані насоси, опущені у вертикальний колодязь, споруджений між позначками -80 та -108 метрів НРМ. Вони подавали воду до рівня +17 метрів НРМ, розміщена на якому проміжна насосна станція перекачувала її далі на поверхню з досягненням позначки +224 метра НРМ. Отримана таким чином вода використовувалась для забезпечення потреб гірничого комплексу. На початку 1990-х систему модифікували і тепер вона використовувала занурювані насоси, встановлені у шахті №2 між рівнями -66 та -80 метрів НРМ.
З плином часу більшість рудників району опинилась під контролем Monteponi-Montevecchio (таку назву компанія отримала після злиття в 1961 році), яка в 1960-х роках створила систему тунелів для доставки руди на найбільш досконалу збагачувальну фабрику Кампо-Пізано. Відомо про сполучення підземних виробіток Кампо-Пізано з копальнями Монтепоні та Дженна-Луас, також на збагачувальну фабрику надходила продукція зі копалень Седдас-Моддіцціс, Сан-Джорджіо та Кабіца. Загальна пропускна здатність фабрики становила 6 тисяч тонн руди на добу.
З 1961-го через зменшення видобутку каламіну з Кампо-Пізано на збагачувальній фабриці почали переробляти накопичені хвости збагачення з вмістом цинку 6%, а в подальшому узялись і за хвостосховища інших копалень.
На тлі підсилення кризи у сардинській гірничодобувній промисловості в 1971-му Monteponi-Montevecchio ліквідували, а її копальні перейшли до компанії Società ricerche gestione ristrutturazione miniere sarde (Sogersa), що переважно знаходилась під контролем державних AMMI та EMSA (хоча й мала певну участь приватного капіталу в особі компанії Montedison, яка раніше володіла Montevecchio). В 1976-му Sogersa була поглинута компанією Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni. У 1986-му остання відокремила металургійний сектор від гірничодобувного та створила для управління останнім Società Italiana Miniere (SIM). В 1993-му SIM передала останні діючі рудники, серед яких був і Кампо-Пізано, компанії Miniere Iglesienti, а до кінця ХХ століття всі копальні району Іглезіас закрились.L’EDUZIONE DELLE ACQUE NEL BACINO DEL METALLIFERO IGLESIENTE E CONSUMI ENERGETICI Iglesias 01-09-2011
Примітки